Вивчення «Зоряної ночі» Ван Гога: нові дані про турбулентність вихрів змінюють погляд на шедевр
Фізики повторно проаналізували знакову картину «Зоряна ніч» Ван Гога на предмет відповідності теорії турбулентності, розробленій радянським математиком Андрієм Колмогоровим. Результати їхнього дослідження спростовують попередні висновки, згідно з якими картина демонструє чіткі математичні основи фізичних явищ.
Ван Гог створив цю картину у своїй майстерні в лікувальному закладі на півдні Франції, спостерігаючи за передсвітанковим небом та добродушною селищною атмосферою. Полотно, яке нині зберігається у Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку, стало не лише іконічним твором мистецтва, але і об’єктом наукового аналізу.
Восени минулого року у журналі Physics of Fluids була надрукована стаття, що стверджувала про недосліджену турбулентність, представлену у «Зоряній ніч», і її відповідність Колмогоровій теорії. Автори стверджували, що Ван Гог зумів точно відтворити розміри вихрів, їх відстань і інтенсивність. Проте нове дослідження, проведене професором механіки та ядерної інженерії Мохамедом Гад-ель-Хаком з Університету Содружності Віргінії та професором машинобудування Джеймсом Дж. Райлі з Вашингтонського університету, заперечує ці висновки.
Гад-ель-Хак зазначає, що «теорія Колмогорова є однією з найвідоміших у дослідженнях турбулентності і застосовується до полів швидкостей у рідинних потоках». Ця теорія була розширена такими науковцями, як Олександр Обухов і Стенлі Коррсін, для скалярних полів, включаючи температуру, тиск і густину. Гад-ель-Хак і Райлі, які навчалися у Коррсіна в Університеті Джонса Хопкінса, вважають, що використання розширення теорії у статті Physics of Fluids є хибним.
«На картині немає ідентифікованої, вимірювальної скалярної величини, до якої можна було б застосувати теорію Обухова і Коррсіна», — підкреслює Райлі. Він також додає, що «умови атмосферного потоку далеко не відповідають вимогам для застосування цієї теорії».
Ці висновки свідчать про необхідність перегляду і визначення меж наукових досліджень у контексті художніх творів. Не можна з упевненістю стверджувати, що «Зоряна ніч» Ван Гога є прикладом досконалої наукової точності, однак саме її абстрактність та оригінальність надають цій картині інше значення в культурному просторі.
Таким чином, нове дослідження повертає акценти у трактуванні шедевра мистецтва та підкреслює важливість вдумливого аналізу, який поєднує науку та мистецтво.